Сторінки

понеділок, 4 листопада 2013 р.


Оцінювання  в першому класі
    
Оцінювання є особливою стороною контролю, а педагогічна оцінка – його результатом. Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передбачає врахування рівня досягнень учня, а не кількості його помилок. Оцінка виражається в оцінних судженнях і висновках учителя, які є її якісними (словесними, вербальними) показниками, або ж у балах, тобто кількісних показниках.
Оцінювання -  процес встановлення рівня навчальних досягнень учня в оволодінні змістом предмета порівняно з вимогами чинних програм.     
Навчальна діяльність має дати дитині не лише знання, уміння й навички, а й сформувати в неї компетентності, що базуються на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню. Отже, поняття компетентності не зводиться лише до знань, умінь та навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості.
Оцінювання навчальних досягнень учнів першого класу здійснюється вербально. Багатьма учителями і батьками вербальне оцінювання сприймається негативно через недостатню поінформованість про значення цієї категорії. Якщо говорити про вербальне оцінювання в першому класі, то воно регламентується законодавчо та є невід’ємною частиною навчально-виховного процесу початкової школи. На жаль, поки  вербальне оцінювання в першому класі, по суті, є лише декларацією і залишатиметься нею доти, доки не з'явиться реальна технологія – інструмент організації вербального оцінювання на початковому етапі навчання. Для цього необхідно змінити процедуру оцінювання, організувавши її як спільну діяльність, поступово передаючи ініціативу оцінки дій учня в руки самої дитини. Саме в цьому, на нашу думку,  полягає суть технології вербального оцінювання, у якому немає кількісних показників (балів), але є якісні (словесні та  вербальні) показники.
Першокласник емоційно переживає оцінку своєї діяльності. У дошкільному віці в нього сформувалося позитивне уявлення про себе. Під впливом різноманітних чинників шкільного життя ці уявлення піддаються серйозному випробовуванню. Навчання, як правило, буває пов’язане з помилками й невдачами, а отже, й низькими оцінками. Дитина прагне утвердити себе в новій ролі, шукає опори в ставленні вчителя до себе, бажаючи, щоб учитель помітив її позитивні якості. Тому оцінка здатна викликати в учня різні переживання: радість, емоційне задоволення успіхом, сором за невдачу, внутрішній протест проти осуду тощо.
Радість і задоволення досягненнями в навчанні підтримують рівень намагань дитини засвоїти знання, створюють позитивний емоційний фон стосунків першокласника з учителем і однолітками. Почуття гіркоти, невдоволеність невдачами можуть спричинити неусвідомлений конфлікт з оточенням, зниження самооцінки, зневіру. Проте це не означає, що слід уникати негативних емоцій: тоді довелося б або зовсім не помічати помилок у роботі учня, або щоразу пов'язувати їх з незалежними від нього причинами. Це б знецінило роль педагогічної оцінки в керуванні навчанням.
        Постійне емоційне благополуччя, захвалювання учнів може призвести до застою в розвитку. Завдання вчителя полягає в тому, щоб негативні й позитивні емоції, породжувані невдачами чи успіхами в навчанні, використовувати для активізації діяльності дітей. Треба створити такі умови, щоб невдоволеність від невдач спонукала дитину шукати кращі способи навчальної діяльності. Важливо, щоб емоції, пов’язані з різними труднощами в навчанні, не переходили в емоційну напруженість. Негативні емоції не повинні бути затяжними, вони мають неодмінно змінюватися позитивними. Усе це можна коригувати оцінкою за умови, що вчитель управляє навчанням з позиції перспектив розвитку учня, його пізнавальних можливостей, розглядає невдачі як закономірне явище, зумовлене необхідністю вдосконалювати знання. Учитель співчуває дитині з приводу її невдачі, визначає способи виправлення помилки й висловлює впевненість в подальшому успіху. Щоб таке співчуття не стало набридливим і не акцентувало увагу дитини на невдачі, запевнення не сприймалися як формальні, а обовязково створювали сприятливий емоційний фон для подолання труднощів, потрібний педагогічний такт. Важливе все:  зміст сказаного, добір відповідних слів, міміка, стиль мовлення вчителя.
           Під час словесного оцінювання навчальних досягнень можна  використати слова та словосполучення: «Твоя відповідь бездоганна», «Дуже влучна відповідь», «Я погоджуюсь з тобою», «У тебе все вийде, тільки зверни увагу на…» та под. Це допомагає створити ситуацію успіху, коли дитина відчуває себе особистістю, яку шанують, розуміють, до думки якої дослухаються.
Допомога вчителя, його переживання разом з учнями їхніх невдач ослаблюють невдоволеність дітей, перетворюючи її на прагнення поліпшити навчання. Для першокласника, який відчуває труднощі в засвоєнні навчального матеріалу, заохочення навіть найменшого успіху має велике значення. Його наступний успіх і відповідна оцінка будуть спричинені  позитивними емоціями.
Отже, розставляючи акценти в оцінці успіхів і невдач, учитель дбає про домінування позитивних переживань, пов'язаних із засвоєнням знань. Це важливо з двох причин. По-перше, в найменшого учня самооцінка ще не диференційована, тож учительська оцінка його конкретних дій переноситься на особистість загалом. Негативна ж оцінка особистості учня, коли він так прагне до визнання, може призвести до затримки в розвитку. По-друге, позитивний емоційний досвід у зв'язку з оцінкою засвоєння знань є основою для розвитку навчально-пізнавальних мотивів. Першокласник діє в основному під впливом прагнення до спілкування з дорослим, бажання заслужити його похвалу. Оволодіння знаннями, тобто досягнення мети, здійснюється заради реалізації цих спонукальних мотивів.
Емоційні переживання, фіксуючись на засвоєнні знань, сприяють тому, що саме цей процес стає значущим для дитини. Інакше кажучи, об'єктивно значуща мета завдання (здобути знання) перетворюється на спонукальний мотив його виконання, що сприяє розвитку навчальної діяльності дітей.
На нашу думку, було б помилковим оцінку робіт підміняти похвалою. Навіть за лаконічної форми її висловлення ціннішими є оцінки "правильно (чи неправильно)”; "я твоєю роботою задоволена”, ніж "молодець”; "я тобою не задоволена”, оскільки в першому випадку оцінка пов'язана з аналізом того, що учень розглядав оцінку як показник рівня знань і вмінь, розумів, що оцінюються його конкретні дії. Чим більш розгорнутим та аргументованим буде коментар учителя, тим більше він спонукає навчальну мотивацію дитини, активізує її ресурси.
Під час оцінювання слід ураховувати особисті якості дитини. Здебільшого варто заохочувати дітей сором'язливих, пасивних, з хворобливим самолюбством, рідше і стриманіше – самовпевнених. Важливо вловити той момент, коли молодший школяр в основному виправив свою помилку, щоб поставити його в однакові з іншими учнями умови.
Доцільно порівнювати роботу учня з тим, як він працював раніше, показуючи його рух уперед, проте не вдаватися до порівняння успіхів і невдач окремих учнів. Важливо вчити дітей здійснювати само- та взаємооцінку, колективну оцінку. Це активізує навчальну роботу, допомагає формувати в першокласника зацікавлене ставлення до критики, висловленої на його адресу, зміцнює відчуття дитиною своєї значущості в колективі, сприяє усвідомленню учнем  турботи про нього товаришів.
Уміло користуючись у роботі з першокласниками  педагогічною оцінкою, учитель закладає основи для формування в них умінь об'єктивно оцінювати хід і результати своєї діяльності, стимулює розвиток навчальних мотивів, створює атмосферу доброзичливих взаємин у класі, що необхідно для підтримування в учнів почуття власної гідності, доброти і чуйності, бажання працювати разом з однолітками.
Педагогічна оцінка має великий вплив на емоційний діловий настрій. Про це не можна забувати вчителю, особливо під час оцінювання (дискомфорт може виявлятися в тому, що дитина робить зайві рухи, завмирає, відводить погляд, переривчасто дихає тощо).
Рекомендуємо такі форми і прийоми оцінювання навчальної діяльності першокласників:
1. Різні форми схвалення, підбадьорювання, виражені словесно й за допомогою міміки, жесту, модуляції голосу; «впорався»; «уже краще»; «чудово»; «видно, що стараєшся»; «задоволена твоєю роботою» та ін., у такій же формі висловлюють зауваження, заперечення, осуд: «спробуй не поспішати  і довести до лінії»; «обведи зразок і напиши так само»; «як ти думаєш, що в тебе не так, як на зразку?» тощо;
2. Розгорнуте словесне оцінювання (учитель аналізує хід роботи, її результат, коментує спосіб виконання, показує, що саме варте уваги, стимулює учнів наслідувати зразок відповіді, показує раціональніші способи роботи, демонструє можливість зробити щось краще, точніше);
3. Перспективна й відстрочена оцінка (учитель роз’яснює, за яких умов учень може в перспективі одержати найвище схвалення);
4. Аргументована само- і взаємоперевірка;
5. Динамічна виставка дитячих робіт із будь-якого виду діяльності (малюнки, зошити, вироби). Організовується у класі, шкільному коридорі для ознайомлення з нею колективу школи й батьків. Оцінювання здійснюється самими учнями. Також це можуть бути різноманітні оцінні висловлювання вчителів щодо засвоєння останніми навчального матеріалу в індивідуальних бесідах із батьками чи учнями. Відзначення активності учнів на уроці умовними символами – фішками, геометричними фігурами тощо. Проте символи не повинні замінювати власне оцінку, тобто не фіксувати певний рівень навчальних досягнень;
6. Ігрова оцінка – нагородження переможців, учасників гри різними ігровими атрибутами (книжками-розмальовками, машинками, квітами, листівками тощо). Учителям доцільно порекомендувати:
                                            пам'ятати, що оцінка – це зворотний зв'язок, необхідний учневі як інформація про ефективність його роботи, а не як засіб тиску або контролю;
                                            при оцінюванні слід орієнтуватися на індивідуальні особливості учня, його особистісні, фізіологічні й емоційно-вольові якості;
                                            вчити першокласників, як аналізувати результати своєї роботи, як виправляти помилки,  вести самоконтроль, як дати змістовну самооцінку;
                                            співпрацювати з учнями в процесі навчання, стимулювати навчально-пізнавальну діяльність дитини, корегувати її.


КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
462 від 20 квітня 2011 року
Про затвердження Державного
стандарту початкової загальної освіти
Відповідно до статті 31 Закону України "Про загальну середню освіту" Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Затвердити Державний стандарт початкової загальної освіти, що додається.
Установити, що Державний стандарт впроваджується з 1 вересня 2012 року.
2. Визнати таким, що втрачає чинність з 1 вересня 2012 р., пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 р. №1717 "Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання" (Офіційний вісник України, 2000 р., №47, ст. 2033).
3. Міністерству освіти і науки, молоді та спорту вжити заходів для своєчасного розроблення та затвердження типових навчальних планів, навчальних програм для учнів початкової школи з метою забезпечення впровадження Державного стандарту початкової загальної освіти, затвердженого цією постановою.
Прем’єр-міністр України       М. АЗАРОВ


ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 20 квітня 2011 р. № 462

ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ
початкової загальної освіти

Загальні положення
Цей Державний стандарт початкової загальної освіти (далі - Державний стандарт), розроблений відповідно до мети початкової школи з урахуванням пізнавальних можливостей і потреб учнів початкових класів, визначає зміст початкової загальної освіти, який ґрунтується на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.
Державний стандарт ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого і компетентнісного підходів, що зумовлює чітке визначення результативної складової засвоєння змісту початкової загальної освіти.
У цьому Державному стандарті терміни вживаються у такому значенні:
1) громадянська компетентність - здатність людини активно, відповідально та ефективно реалізовувати права та обов’язки з метою розвитку демократичного суспільства;
2) ключова компетентність - спеціально структурований комплекс якостей особистості, що дає можливість ефективно брати участь у різних життєвих сферах діяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів;
3) ключова компетенція - об’єктивна категорія, що фіксує суспільно визначений комплекс певного рівня знань, умінь, навичок, ставлень, які можна застосувати в широкій сфері діяльності людини (вміння вчитися, загальнокультурна, громадянська, здоров’язбережувальна, соціальна компетентність та компетентність з питань інформаційно-комунікаційних технологій);
4) компетентнісний підхід - спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є такі ієрархічно-підпорядковані компетентності учнів, як ключова, загальнопредметна і предметна;
5) компетентність - набута у процесі навчання інтегрована здатність особистості, яка складається із знань, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці;
6) компетенція - суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини;
7) комунікативна компетентність - здатність особистості застосувати у конкретному спілкуванні знання мови, способи взаємодії з навколишніми і віддаленими людьми та подіями, навички роботи у групі, володіння різними соціальними ролями;
8) міжпредметна компетентність - здатність учня застосувати щодо міжпредметного кола проблем знання, уміння, навички, способи діяльності та ставлення, які належать до певного кола навчальних предметів і предметних галузей;
9) міжпредметні естетичні компетентності - здатність орієнтуватися в різних сферах життєдіяльності, що формується під час опанування різних видів мистецтва. Предметними мистецькими компетентностями, у тому числі музичними, образотворчими, хореографічними, театральними, екранними, є здатність до пізнавальної і практичної діяльності у певному виді мистецтва;
10) предметна компетентність - освоєний учнями у процесі навчання досвід специфічної для певного предмета діяльності, пов’язаної з набуттям нового знання, його перетворенням і застосуванням;
11) предметна компетенція - сукупність знань, умінь та характерних рис у межах конкретного предмета, що дає можливість учневі самостійно виконувати певні дії для розв’язання навчальної проблеми (задачі, ситуації). Учень має уявлення, знає, розуміє, застосовує, виявляє ставлення, оцінює;
12) предметна математична компетентність - особистісне утворення, що характеризує здатність учня (учениці) створювати математичні моделі процесів навколишнього світу, застосовувати досвід математичної діяльності під час розв’язування навчально-пізнавальних і практично зорієнтованих задач;
13) предметна природознавча компетентність - особистісне утворення, що характеризує здатність учня розв’язувати доступні соціально і особистісно значущі практичні та пізнавальні проблемні задачі, пов’язані з реальними об’єктами природи у сфері відносин "людина - природа";
14) соціальна компетентність - здатність особистості продуктивно співпрацювати з різними партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції у колективі.
Державний стандарт складається з:
  • Базового навчального плану початкової загальної освіти згідно з додатком 1 (далі - Базовий навчальний план);
  • загальної характеристики інваріантної та варіативної складових змісту початкової загальної освіти;
  • державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів згідно з додатком 2.
У результативній складовій кожної освітньої галузі Державного стандарту визначено державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів початкової школи, які відповідають змісту і структурі предметних компетентностей.
Протягом навчання у початковій школі учні повинні оволодіти ключовими компетентностями, які передбачають їх особистісно-соціальний та інтелектуальний розвиток, формуються на міжпредметній основі та є інтегрованим результатом предметних і міжпредметних компетенцій.
На основі цього Державного стандарту Міністерство освіти і науки, молоді та спорту розробляє навчальні програми, відповідно до яких здійснюється підготовка варіативних програм і підручників.
Базовий навчальний план
Базовий навчальний план визначає зміст і структуру початкової загальної освіти за допомогою інваріантної і варіативної складових, якими встановлюється погодинне співвідношення між освітніми галузями, гранично допустиме тижневе навантаження учнів та загальнотижнева кількість годин.
Інваріантна складова змісту початкової загальної освіти формується на державному рівні і є обов’язковою для всіх загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування та форми власності. Інваріантна складова змісту початкової загальної освіти визначається за допомогою таких освітніх галузей, як "Мови і літератури", "Математика", "Природознавство", "Суспільствознавство", "Здоров’я і фізична культура", "Технології" та "Мистецтво". Виключення з інваріантної складової будь-якої з освітніх галузей порушує цілісність загальноосвітньої підготовки на рівні початкової освіти і наступність основної школи.
В інваріантній складовій Базового навчального плану визначено мінімально необхідну кількість навчальних годин на вивчення кожної освітньої галузі.
Варіативна складова Базового навчального плану визначається загальноосвітнім навчальним закладом з урахуванням особливостей регіону, навчальних закладів, індивідуальних освітніх запитів учнів та (або) побажань батьків, або осіб, які їх замінюють. У початкових класах варіативна складова включає години, які виділяються на вивчення навчальних предметів освітніх галузей, курсів за вибором, проведення індивідуальних консультацій та групових занять з учнями.
Вивчення предметів, включених до інваріантної та варіативної складових, дає змогу забезпечити належний рівень загальноосвітньої підготовки і соціально-особистісного розвитку учнів молодшого шкільного віку.
Навчальне навантаження учнів складається з годин інваріантної і варіативної складових і не може перевищувати гранично допустимого рівня тижневого навантаження учнів, установленого Базовим навчальним планом та санітарно-гігієнічними нормами організації навчально-виховного процесу.
На основі Базового навчального плану, який визначає загальні засади організації навчально-виховного процесу у початковій школі, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту розробляє типові навчальні плани для загальноосвітніх навчальних закладів, у яких зміст освітніх галузей реалізується шляхом вивчення навчальних предметів і курсів інваріантної складової. На основі типових навчальних планів навчальні заклади складають щороку робочі навчальні плани, в яких конкретизується варіативна складова початкової загальної освіти з урахуванням особливостей організації навчального процесу.
Бюджетне фінансування загальноосвітнього навчального закладу здійснюється відповідно до встановленої базовим навчальним планом сумарної кількості годин інваріантної та варіативної складових з урахуванням можливого поділу класу на групи у процесі вивчення окремих предметів.
Освітня галузь "Мови і літератури"
Метою освітньої галузі "Мови і літератури" є розвиток особистості учня, формування його комунікативної компетентності та загальних уявлень про мову як систему і літературу як вид мистецтва. Зазначена освітня галузь складається з мовного і літературного компонентів.
Мова навчання (українська мова, мови національних меншин)
Метою вивчення української мови, мов національних меншин як мов навчання є формування в учнів комунікативної компетентності шляхом засвоєння доступного і необхідного обсягу знань з мови навчання, опанування всіх видів мовленнєвої діяльності та набуття певного соціального досвіду.
Особливість мови навчання полягає в тому, що вона є не тільки навчальним предметом, а і найважливішим засобом навчання, виховання і розвитку особистості у процесі опанування всіх інших предметів початкової загальної освіти.
Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань:
  • формування в учнів мотивації вивчення мови;
  • забезпечення гармонійного розвитку усіх видів мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, читання і письма);
  • формування комунікативних умінь;
  • опанування найважливіших функціональних складових мовної системи з урахуванням особливостей фонетичної і граматичної систем кожної з мов навчання;
  • соціально-культурний розвиток особистості;
  • формування вміння вчитися.
З урахуванням мети і завдань мовного компонента освітньої галузі виділяються такі змістові лінії: мовленнєва, мовна, соціокультурна і діяльнісна.
Основною змістовою лінією є мовленнєва. При цьому мовна, соціокультурна і діяльнісна змістові лінії спрямовані на забезпечення мовленнєвої.
Мова вивчення (українська мова, мови національних меншин)
Метою навчання української мови як державної та інших мов як навчальних предметів є формування комунікативної компетентності з урахуванням інтересів і можливостей учнів початкової школи.
Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань:
  • створення позитивної мотивації до засвоєння знань;
  • формування умінь і навичок з усіх видів мовленнєвої діяльності;
  • засвоєння елементарних знань про найважливіші мовні одиниці, необхідні та достатні для формування мовленнєвих умінь і навичок;
  • залучення до національної культури народу, мова якого вивчається;
  • сприяння інтелектуальному, моральному, соціокультурному та естетичному розвиткові особистості.
Зміст навчання української мови як державної та інших мов як навчальних предметів визначається за такими змістовими лініями, як мовленнєва, мовна, соціокультурна, які є взаємозалежними, взаємопов’язаними та спрямованими на формування ключових і предметних компетентностей.
Іноземна мова
Метою вивчення іноземної мови є формування в учнів комунікативної компетентності з урахуванням комунікативних умінь, сформованих на основі мовних знань і навичок, оволодіння уміннями та навичками спілкуватися в усній і письмовій формі з урахуванням мотивів, цілей та соціальних норм мовленнєвої поведінки у типових сферах і ситуаціях.
Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань:
  • правильна вимова і розрізнення на слух звуків, слів, словосполучень і речень;
  • оволодіння найбільш уживаною лексикою у межах визначеної тематики і сфери спілкування;
  • отримання уявлення про основні граматичні категорії мови, яка вивчається; розпізнавання відомого лексичного і граматичного матеріалу під час читання та аудіювання і використання його у процесі усного спілкування;
  • розуміння на слух мовлення вчителя, однокласників, основного змісту текстів з використанням наочності;
  • участь у діалогічному спілкуванні (вміння вести етикетний діалог і діалог-розпитування під час повсякденного спілкування);
  • уміння коротко висловлюватися у межах тематики і сфери спілкування, що визначені для початкової школи, відтворювати напам’ять римовані твори дитячого фольклору;
  • оволодіння технікою читання вголос, читання про себе навчальних та нескладних текстів, використання прийомів ознайомлювального та навчального читання;
  • правильне написання слів, словосполучень, речень і текстів;
  • засвоєння елементарних відомостей про країну, мова якої вивчається.
З урахуванням мети і завдань вивчення іноземної мови виділяються такі змістові лінії: мовленнєва, мовна, соціокультурна і діяльнісна.
Літературне читання
метою літературного читання є формування читацької компетентності учнів, яка є базовою складовою комунікативної і пізнавальної компетентності, ознайомлення учнів з дитячою літературою як мистецтвом слова, підготовка їх до систематичного вивчення літератури в основній школі.
У процесі навчання відбувається становлення читача, що здатний до самостійної читацької, творчої діяльності, здійснюється його мовленнєвий, літературний, інтелектуальний розвиток, формуються морально-естетичні уявлення і поняття, збагачуються почуття, виховується потреба у систематичному читанні.
Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань:
  • формування в учнів навички читання як виду мовленнєвої діяльності;
  • ознайомлення учнів з дитячою літературою в авторській, жанровій, тематичній різноманітності; формування в учнів соціальних, морально-етичних цінностей за допомогою художніх образів літературних творів;
  • формування умінь сприймати, розуміти, аналізувати різні види літературних і навчальних текстів з використанням елементарних літературознавчих понять;
  • розвиток мовлення учнів, формування умінь створювати власні висловлювання за змістом прочитаного (прослуханого);
  • формування в учнів прийомів самостійної роботи з різними типами і видами дитячих книжок; умінь здійснювати пошук, відбір інформації для виконання навчально-пізнавальних завдань;
  • розвиток творчої літературної діяльності школярів;
  • виховання потреби у систематичному читанні як засобі пізнання світу, самопізнання та загальнокультурного розвитку.
З урахуванням зазначеної мети і завдань мовного компонента освітньої галузі виділяються такі змістові лінії: коло читання, навичка читання, досвід читацької діяльності і літературна діяльність.
Освітня галузь "Математика"
Метою освітньої галузі "Математика" є формування предметної математичної і ключових компетентностей, необхідних для самореалізації учнів у швидкозмінному світі.
Для досягнення зазначеної мети передбачається формування:
  • цілісного сприйняття світу, розуміння ролі математики у пізнанні дійсності; готовності до розпізнавання проблем, які розв’язуються із застосуванням  математичних методів, здатності розв’язувати сюжетні задачі, логічно міркувати, обґрунтовувати свої дії та виконувати дії за алгоритмом;
  • вміння користуватися математичною термінологією, знаковою і графічною інформацією; орієнтуватися на площині та у просторі; застосовувати обчислювальні навички у практичних ситуаціях і розуміти сутність процесу вимірювання величин;
  • інтересу до вивчення математики, творчого підходу та емоційно-ціннісного ставлення до виконання математичних завдань; уміння навчатися.
В освітній галузі виділяються такі змістові лінії: числа, дії з числами; величини; математичні вирази, рівності, нерівності; сюжетні задачі; просторові відношення, геометричні фігури; робота з даними.
Освітня галузь "Природознавство"
Метою освітньої галузі “Природознавство” є формування природознавчої компетентності учня шляхом засвоєння системи інтегрованих знань про природу, способів навчально-пізнавальної діяльності, розвитку ціннісних орієнтацій у різних сферах життєдіяльності та природоохоронної практики.
Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань:
  • виховання соціально активної особистості, яка усвідомлює свою належність до різних елементів природного середовища, здатна мислити, бережливо ставиться до природи, людей і самого себе;
  • формування на доступному рівні цілісної природничо-наукової картини світу, що охоплює систему знань, яка відображає закони і закономірності природи та місце в ній людини;
  • розвиток розумових здібностей учнів, їх емоційно-вольової сфери, пізнавальної активності та самостійності, здатності до творчості, самовираження і спілкування;
  • забезпечення єдності інтелектуального та емоційного сприйняття природи з практичною природоохоронною діяльністю;
  • засвоєння традицій українського народу у відносинах людини з природою;
  • оволодіння доступними способами пізнання предметів і явищ природи та суспільства.
Освітня галузь "Суспільствознавство"
Метою освітньої галузі "Суспільствознавство" є особистісний розвиток учня, формування його соціальної і громадянської компетентностей шляхом засвоєння різних видів соціального досвіду, що складається із загальнолюдських, загальнокультурних та національних цінностей, соціальних норм, громадянської активності, прийнятої в суспільстві поведінки, толерантного ставлення до відмінностей культур, традицій і різних думок.
Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань:
  • виховання гуманної, соціально активної особистості, яка усвідомлює свою належність до етносоціального та соціально-культурного середовища, здатна розуміти значення життя як найвищої цінності;
  • оволодіння способами діяльності та моделями поведінки, які відповідають загальноприйнятим нормам моралі та права;
  • розвиток навичок взаємодії у сім’ї, колективі, суспільстві шляхом активного спілкування із соціальним оточенням, накопичення досвіду комунікативної діяльності, дотримання правил толерантної поведінки, співпереживання і солідарності з іншими людьми у різноманітних життєвих ситуаціях;
  • формування основ споживчої культури, вміння самостійно приймати рішення щодо власної поведінки.
Соціальна і громадянська компетентності як ключові мають міждисциплінарний характер, інтегруються за допомогою всіх освітніх галузей і спрямовуються на соціалізацію особистості, набуття громадянських навичок співжиття і співпраці у суспільстві, дотримання соціальних норм.
Освітня галузь "Здоров’я і фізична культура"
Метою освітньої галузі "Здоров’я і фізична культура" є формування здоров’язбережувальної компетентності шляхом набуття учнями навичок збереження, зміцнення, використання здоров’я та дбайливого ставлення до нього, розвитку особистої фізичної культури.
Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань:
  • формування в учнів знань про здоров’я, здоровий спосіб життя, безпечну поведінку, фізичну культуру, фізичні вправи, взаємозв’язок організму людини з природним і соціальним оточенням;
  • формування та розвиток навичок базових загальнорозвивальних рухових дій;
  • розвиток в учнів активної мотивації дбайливо ставитися до власного здоров’я і займатися фізичною культурою, удосконалювати фізичну, соціальну, психічну і духовну складові здоров’я;
  • виховання в учнів потреби у здоров’ї, що є важливою життєвою цінністю, свідомого прагнення до ведення здорового способу життя; розвиток умінь самостійно приймати рішення щодо власних вчинків;
  • набуття учнями власного здоров’язбережувального досвіду з урахуванням стану здоров’я;
  • використання у повсякденному житті досвіду здоров’язбережувальної діяльності для власного здоров’я та здоров’я інших людей.
Здоров’язбережувальна компетентність як ключова формується на міжпредметному рівні за допомогою предметних компетенцій з урахуванням специфіки предметів та пізнавальних можливостей учнів початкових класів.
Здоров’язбережувальна компетентність формується шляхом вивчення предметів освітньої галузі "здоров’я і фізична культура" і передбачає оволодіння учнями відповідними компетенціями.
З урахуванням мети і завдань зміст освітньої галузі визначається за такими змістовими лініями: здоров’я і фізична культура.
Освітня галузь "Технології"
Метою освітньої галузі "Технології" є формування і розвиток в учнів технологічної, інформаційно-комунікаційної та основних компетентностей для реалізації їх творчого потенціалу і соціалізації у суспільстві. Технології у початковій школі є однією з ланок неперервної технологічної освіти, що логічно продовжує дошкільну освіту, створює базу для успішного опанування учнями технологій основної школи та здобуття професійної освіти.
Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань:
  • формування уявлення про предметно-перетворювальну діяльність людини, світ професій, шляхи отримання, зберігання інформації та способи її обробки; здатності до формулювання творчих задумів, усвідомленого дотримання безпечних прийомів роботи та користування інструментами і матеріалами;
  • розвиток пізнавальної, художньої і технічної обдарованості, технічного мислення у процесі творчої діяльності, навичок ручних технік обробки матеріалів, уміння користуватися технічною термінологією, художньою та графічною інформацією, вміння працювати з комп’ютером;
  • виховання готовності до вирішення побутових питань шляхом застосування алгоритмів виконання технологічних завдань та навичок технологічної діяльності у практичних ситуаціях.
  • Зміст галузі “Технології” визначається за такими змістовими лініями: ручні техніки обробки матеріалів, технічна творчість, декоративно-ужиткове мистецтво, самообслуговування та ознайомлення з інформаційно-комунікаційними технологіями.
Освітня галузь "Мистецтво"
Метою освітньої галузі "Мистецтво" є формування і розвиток в учнів комплексу ключових, міжпредметних і предметних компетентностей у процесі опанування художніх цінностей та способів художньої діяльності шляхом здобуття власного естетичного досвіду.
Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань:
  • виховання в учнів емоційно-ціннісного ставлення до мистецтва та дійсності, розвиток художніх інтересів і потреб, естетичних ідеалів, здатності розуміти та інтерпретувати твори мистецтва, оцінювати естетичні явища;
  • формування в учнів на доступному рівні системи художніх знань і вмінь, яка відображає цілісність та видову специфіку мистецтва;
  • розвиток емоційно-почуттєвої сфери учнів, їх художніх здібностей і мислення, здатності до самовираження та спілкування.
Зміст освітньої галузі "Мистецтво" визначається за такими змістовими лініями: музична, образотворча та мистецько-синтетична (відповідно хореографічного, театрального та екранних видів мистецтва), які реалізуються шляхом вивчення окремих предметів або інтегрованих курсів.